Використання дидактичних ігор на уроках хімії

     Ефективність процесу навчання значною мірою зумовлена методами його реалізації. Урок – це щоденна робота вчителя і він залишається основною та головною формою організації навчального процесу. Традиційний урок зазвичай починається з перевірки засвоєння попереднього матеріалу, тобто опитування окремих учнів, далі – вивчення і закріплення нового матеріалу. За такої структури уроку більшість учнів, окрім тих, які відповідають, залишаються в стані пасивності. Тому необхідно уважно ставитися до кожного уроку, намагатися зробити його неповторним, перетворити на цікаву гру. Якщо ми хочемо завтра навчати краще, ніж сьогодні, то мусимо бути в постійному пошуку, спиратися на досягнення науки, досвід практиків, враховувати об’єктивні фактори і прислухатися до інтуїції.

         Перед вчителем сьогодні висувається складне завдання: потрібно не давати суму знань, а навчити учнів орієнтуватися в цілому світі, щоб вони могли застосувати свої знання на практиці. Для розв’язання цих завдань учителю пропонуються інтерактивні технології навчання. Сьогодні відбувається процес удосконалення навчально-виховного процесу через впровадження нових освітніх технологій. Давньогрецький вислів «Учень не чаша, яку необхідно наповнити, а факел, який потрібно запалити» набуває свого справжнього значення. Нові методи навчання спрямовані не тільки на засвоєння знань, умінь і навичок, але й на розвиток особистості, мислення учнів, творчий підхід до оперування набутими знаннями, навчання способів самостійного здобуття знань.

         Під час підготовки до уроку важливо враховувати чинники, які сприятимуть ефективності навчання. Для кожного учня можна знайти питання зі сфери його інтересів. Ці фактори автоматично «працюють» на вчителя, утворюючи навколо уроку «ореол» значущості та привабливості. Завдання вчителя – досягти цього та зміцнювати на кожному наступному уроці.

         Сукупність способів, які активізують організацію і керування навчально-пізнавальним процесом учнів, одержали назву методи активного навчання. В основу цих методів покладено такі принципи:

1) індивідуальна відповідальність;

2) принцип рівної участі, тобто всім учням надається однакова кількість часу;

3) позитивна взаємодія;

4) одночасна взаємодія, тобто одночасна робота.

         Застосування в навчальному процесі інтерактивних технологій сприяє формуванню навичок і вмінь учнів, виробленню цінностей, створенню атмосфери співробітництва, активної взаємодії всіх учнів. Це така організація навчального процесу, за якої неможлива неучасть школяра в колективному процесі пізнання, спів навчання, взаємонавчанні.

         Методи активного навчання використовують на різних етапах уроку: під час вивчення нового матеріалу, закріплення, формування вмінь і навичок.

         Насамперед до методів активного навчання належать дидактичні методи. Це вікторини, ігри-вправи, кросворди, ребуси, хімічне лото, ігрові моменти і багато іншого.

  

Використання пізнавальних ігор на уроці

         Дітей потрібно вчити мислити. А це можливо лише в разі застосування вчителем активних форм і методів організації пізнавальної діяльності учнів, бо саме вони сприяють інтелектуальному розвитку, критичності й гнучкості розуму, самостійного мислення. У ході використання активних форм навчання вчитель має створити атмосферу відвертості і доброзичливості, у якій кожний учень може виявити самостійність, не побоюючись поставити будь-яке запитання. А довірливе спілкування забезпечує спокійна, ненапружена атмосфера уроку.

         Пізнавальна активність не природжена й не постійна, її розвивають. Важливу роль у цьому відіграє вчитель, який під час інтерактивних занять навчає школярів бути демократичнішими, спілкуватися з іншими людьми, критично мислити, продумано вирішувати. У цьому певною мірою допомагають пізнавальні ігри. Гру з метою активізації навчального процесу використовують як на уроці, так і в позаурочний час. Вона полегшує засвоєння матеріалу, дає можливість повторити вивчене, чітко організувати підготовку, проведення й підбиття підсумків, поставити пізнавальні і проблемні питання у процесі гри, залучити всіх учнів класу.

         Під час гри навчальна мета постає перед учнями у формі ігрового завдання: розгадати кросворд, показати, що ти найрозумніший, знайти помилки в тексті тощо. Елементи гри застосовують на початку майже кожного уроку (актуалізація знань), у середині (осмислення матеріалу) або в кінці (закріплення).

         Використання на уроці елементів гри сприяє підвищенню пізнавального інтересу, розвитку пам’яті, мислення, уваги, фантазії, уяви, творчих здібностей, використанню знань, умінь і навичок на практиці, розвитку самостійності, активізації навіть пасивних учнів, що сприяє покращенню результатів.

         На практиці використання ігор комбінують із традиційними формами організації навчання. Зазвичай складний для розуміння матеріал викладають традиційними методами (розповідь, лекція, проблемний виклад тощо), а менш складний, який учні можуть опанувати самостійно (але для цього їм потрібний додатковий стимул), вивчають у формі гри. Як правило, закріплення, узагальнення та перевірку засвоєння матеріалу часто проводять за ігровими технологіями.  Саме на таких уроках учні не автоматично сприймають навчальний матеріал, а напружено працюють, виявляючи активну участь у процесі. І саме цього можна досягти тільки з допомогою інтерактивного навчання, зокрема пізнавальної гри на уроці.

         Завдання, яке потребує реалізації на уроках хімії, – це розвиток глибокого інтересу і поваги до хімічної науки, до самої людини з її здатністю творчо мислити, творити. Це непросте завдання розв’язується різними способами. Обираючи метод активного навчання, можна перебудовувати його згідно із рівнем підготовки учнів з урахуванням їхніх індивідуальних особливостей, технічної оснащеності школи та матеріальної бази кабінету хімії.

Класифікація дидактичних ігор

         Ідеалом сучасного навчання є особистість не з енциклопедично розвиненою пам’яттю, а з гнучким розумом, зі швидкою реакцією на все нове, із повноцінними, розвинутими потребами пізнання та самостійної дії, із набутими орієнтувальними навичками й творчими здібностями.

         Звісно, досягти цієї мети шляхом використання лише традиційних форм і методів організації навчальної діяльності неможливо. Розв’язанню цієї проблеми значною мірою сприяє впровадження в навчально-виховний процес активних методів навчання, серед яких провідну роль відіграють навчальні ігри, що дають змогу учням формувати знання шляхом інтенсивної самостійної пізнавальної діяльності й разом із тим сприяють розвитку індивідуальних творчих здібностей.

         Гра постійно супроводжує людину в житті. Адже певною мірою життя – це гра. Навіть стаючи дорослими, опиняючись в певних життєвих ситуаціях, ми виконуємо ту чи іншу роль. А для дитини гра – це основний вид діяльності, це засіб взаємодії з навколишнім світом, спосіб його пізнання. Тому, звісно, потенціал гри має бути використаний і в навчальному процесі. Адже гра – незамінний помічник педагога. Психологи стверджують, що гра може бути одночасно й засобом самооновлення, самовдосконалення, а також стимулятором гарного настрою. Гра як педагогічний засіб має об’єктивно значні можливості, завдяки яким збільшують інтелектуальну напруженість, активізують розумові процеси, підвищують інтерес до знань, тренують пам'ять, уміння логічно міркувати тощо.

         Використання ігрових методів навчання вже досить давно увійшло в повсякденну практику викладачів природничих дисциплін. Гра з’явилася разом із людиною. Подібні методи дозволяють підвищити пізнавальний інтерес учнів, дають їм можливість розширити й закріпити знання з тієї чи іншої теми.

         Рольові ігри дозволяють учителю ефективно використовувати «надлишкову» активність учнів, спрямовуючи її в користе русло. Завдяки грі учні набувають навичок взаємодії з іншими людьми, навчаються чітко формулювати і обґрунтовувати власну точку зору, вести конструктивну дискусію і знаходити компроміси.

         Серед переваг рольових ігор слід відзначити можливість:

-         одержати додаткову інформацію;

-         з’ясувати невисвітлені у навчальному курсі питання;

-         продемонструвати знання.

         Гра вчить проводити дискусії, дає можливість формувати комунікативні компетенції, розвиває творчі здібності під час виконання конкретних завдань. Під час гри учні вчаться відстоювати свої позиції, що гарантує розвиток у них соціальних компетенцій, а під час виконання ролі формують толерантне ставлення до інших думок, що не збігаються із власними поглядами учня.

         До участі в грі вдається залучити навіть тих учнів, у яких недостатньо сформована мотивація навчання. Залучення особистісного досвіду учнів дозволяє підвищити авторитет тих із них, які мають невисокі навчальні досягнення.

         Слід звернути увагу й на недоліки гри. Насамперед, це заздалегідь передбачуваний результат, а можливо, і «розписана» діяльність кожного учасника, що знижує інтерес, а в разі відвертої невдачі взагалі підриває довіру до нетрадиційних форм роботи. Часто в іграх не досягають високого рівня науковості, захопившись її зовнішньою, «театральною» стороною. Важко також оцінити в балах діяльність учасників гри. Але шляхом саме рольової гри можна подолати конфлікти між самими дітьми, непорозуміння між учителем та учнями,  а також позбавити школярів психологічних перешкод.

         Досить часто вважають, що в рольовій грі учасник має заздалегідь заготовлені тексти виступів. У цьому випадку існує певний сценарій, а кінцевий результат гри відомий заздалегідь. Такі ігри значно легше готувати, і вони, звісно, мають право на існування. Перші рольові ігри, які вчитель проводить зі своїми учнями, є саме такими.  Але цікавим, хоча й складним у підготовці і самому проведенні, є інший варіант ігор, коли правила мінімально обмежують творчі можливості учасників і дозволяють імпровізувати. У таких іграх існує стандартний перелік ролей, які досить легко модифікувати. Учасників гри необхідно забезпечити певними матеріалами для підготовки, але учням потрібно навідатися і до бібліотеки або просто ретельно переглянути підручник. У такому варіанті гри кінцевий результат не  буде відомий до останнього моменту, що сприятиме створенню інтриги і підвищенню зацікавленості учнів.

         Інтерактивні технології є потребою часу, яка відповідає змінам у психології учнів, необхідності надати їм комунікативні і соціальні компетентності. Завдання вчителя – уміло та доречно застосовувати їх системно, а не як епізодичні заходи.

Універсальні інтелектуальні ігри

         «Ланцюжок»

         Ця гра нагадує відому всім із дитинства гру в міста, коли наступний гравець має підібрати назву міста, що починається на останню літеру названого попереднім гравцем міста. Цю гру можна використовувати на будь-якому етапі уроку: актуалізація опорних знань, закріплення знань, етап мотивації, розумова хвилинка тощо.

         Гру можна видозмінити. Наприклад: перший гравець називає поняття з теми, яку вивчають, а наступний повторює його і додає наступне поняття, і т.д.

         Так чи ні?

         Ведучий (учитель) загадує певний об’єкт або поняття. Гравці намагаються знайти відповідь, ставлячи запитання ведучому, на які можна відповідати тільки «так», «ні», «і так, і ні». Ця гра навчає складати розрізнені факти в єдину систему, уважно слухати і чути своїх товаришів. Після проведення гри обов’язково слід проаналізувати самі запитання, адже мета цієї гри – не просто відгадати об’єкт (предмет, поняття тощо) безладним переліком запитань, а навчити дітей виробляти стратегію пошуку раціональним шляхом.

         КВК (клуб винахідливих і кмітливих)

         Конкурс влаштовують або серед учнів одного класу (і тоді проводять у класному кабінеті), або серед двох-трьох команд, у складі яких – учні з паралелі однієї школи або декількох шкіл (у такому випадку захід проводять в актовій залі). Склад команд необхідно сформувати заздалегідь, щоби придумати назву команди, намалювати емблеми і підготувати з гравцями привітання, а також необхідне обладнання для проведення гри.

         Традиційні конкурси КВК:

1) привітання команд («Візитка»);

2) розминка (відповіді гравців кожної команди на запитання суперників (або глядачів чи суддів) за певний проміжок часу);

3) конкурс-перевірка знань, умінь, швидкості реакції, дотепності тощо («Відгадай загадку», «Відгадай поняття», «Намалюй із заплющеними очима», «Творчі таланти» - складання творів, віршів на задану тему тощо);

4) конкурс капітанів;

5) домашнє завдання (зазвичай інсценізація, протягом якої діти проявляють свої творчі здібності);

6) конкурс уболівальників.

         Журі оцінює кожний конкурс окремо, наприкінці підбиває загальні підсумки (у балах).

         Ерудит

         У грі беруть участь шість учасників. Запитання першого завдання (6 – 12 запитань з певної теми), які їм дають, оцінюються за 5-бальною системою. Якщо учасник гри не має відповіді на запитання, йому може допомогти група підтримки, але тоді відповідь оцінюють за 3-бальною системою.

         Після кожного конкурсу журі оголошує результати. Той з учасників, хто набрав найменшу кількість балів, вибуває з гри. Залишаються найсильніші. Отже, у першому конкурсі беруть участь шість школярів, у другому – п’ять, у третьому – чотири і т.д. Переможцю останнього конкурсу присвоюють звання «ерудит» і вручають головний приз, решта учасників також одержують заохочувальні призи або оцінки.

         «Сходження на вершину»

         На дошці вчитель малює гору з вершиною. Назва вершини відповідає назві терміна (поняттю тощо). Два учасники одержують картки з певною кількістю ознак. Учні по черзі називають ознаки, які належать «вершині». У разі правильного визначення учень переміщується «сходинками» ближче до вершини. Перемагає той, хто найшвидше подолає всі етапи і дістанеться вершини гори.

         «Реклама»

         Цю гру можна проводити індивідуально з учнями, у парах чи групах. За мінімум часу потрібно дати максимум інформації про запропонований об’єкт.

         «Добери пару»

         На дошці записують у довільному порядку дві колонки, наприклад: в одній – поняття, у другій – його складові частини. Учень має з’єднати стрілками відповідні пари. Час виконання зазначають заздалегідь.

        

Визначення терміна:                                              Термін:

1. Число, що показує кількість атомів                 А. Кількісний склад речовини

   хімічного елемента в молекулі

2. Умовний запис складу речовин за                    Б. Коефіцієнт

   допомогою хімічних знаків і індексів

3. Хімічні елементи, що входять до                      В. Формульна одиниця

   складу речовини

4. Число, що позначає кількість атомів                Г. Хімічна формула

   або молекул

5. Кількість хімічних елементів, що                     Д. Якісний склад речовини

   входить до складу речовини

6. Умовна частинка, що відображає                     Е. Степінь

   співвідношення між кількостями

   йонів у кристалі речовини                               

                                                                                 Є. Індекс

         Інший варіант гри: один учень називає термін або поняття, другий пояснює його значення, третій добирає до нього пару, а четвертий знову пояснює його значення.

         «Ромашка»

         На серцевині ромашки (виготовлена з паперу) вказують завдання. Наприклад: дати визначення поняттю або одержати певну речовину. На її пелюстках зазначають різні поняття з теми, яку вивчають або реагенти реакцій. Учень відриває пелюстку і дає визначення обраного поняття або дописує хімічне рівняння, якщо за допомогою нього можна одержати зазначену на серцевині ромашки речовину.

         «Лабіринт»

         Завдання – прочитати твердження. Якщо ви погоджуєтеся з ним, прямуйте за суцільною стрілкою, якщо не погоджуєтеся, виправте помилки і рухайтеся за пунктирною стрілкою.

         Серед наведених тверджень є як правильні, так і неправильні. Вони з’єднані між собою суцільними й пунктирними стрілками.

         «Мікрофон»

         Це різновид загально групового обговорення. Ця технологія надає можливість кожному з учнів висловитися по черзі.

         Організація роботи:

1) поставити запитання класу;

2) запропонувати учням предмет, що виконував би роль мікрофона.

         Учні передаватимуть його один одному, по черзі беручи слово. Необхідно надавати слово тому, хто тримає «уявний» мікрофон. Слід запропонувати учням говорити лаконічно і швидко, не коментувати й не оцінювати відразу відповіді інших.

         «Знайди зайвого»

         На дошці вчитель записує назви споріднених понять, формул або властивостей речовин, серед яких є «чужі». Саме їх потрібно знайти і відокремити.

Третій зайвий (знайти сполуку, в якій елемент відрізняється за валентністю):

1)  N₂O,   NH₃,   N₂O₃

2)  CO₂,   CO,   CH₄

3)  Fe₂O₃,   FeCl₃,   FeO

4)  PH₃,   P₂O₅,   P₂O₃

5)  CaS,   SO₂,   H₂S

6)  Cl₂O₇,   HCl,   Cl₂O

7)  Cr₂O₃,   CrO₃,  CrCl₃

Третій зайвий (знайти серед трьох запропонованих понять одне, яке відрізняється від двох інших):

1) горіння,  випаровування,  кування.

2) гниття,  горіння,  плавлення.

3) замерзання води, розклад води електричним струмом, випаровування води.

4) зміна забарвлення,  зміна форми,  зміна агрегатного стану.

5) виділення газу,  поглинання запаху,  подрібнення речовини.

6) сублімація,  іржавіння,  конденсація.

7) поява кристалів із розчину,  поява запаху,  поява світла і тепла.

         «Мозкова атака»

         Цю технологію використовують для розв’язання конкретної проблеми. Вона спонукає учнів розвиває уяву та творчість, вільно висловлювати думки.

         Організація роботи:

1) презентація проблеми;

2) пропозиція висловити особисті думки, ідеї, навести фрази чи слова, пов’язані з цією проблемою;

3) записати всі пропозиції на дошці без зауважень і коментарів;

4) обговорити й оцінити запропоновані ідеї.

         «Хрестики-нулики»

         Ця гра заснована на відомій з дитинства грі, в якій потрібно скласти хрестики або нулики по три в горизонтальний, вертикальний або діагональний ряд. Для учасників пропонується таблиця заповнена певними поняттями або термінами. Деякі з них відповідають завданню, а деякі – ні. Учасники мають знайти три правильних поняття у одному ряду.

виграшний шлях – правила техніки безпеки в кабінеті хімії:

Закінчивши роботу, залиште все, не прибираючи	Виконуй досліди на власний розсуд	Банки з реактивами тримайте закритими
Нюхайте речовини безпосередньо з пробірки	Не пробуй реактиви на смак	Особливо обережно працюйте з їдкими речовинами
Виконувати досліди за інструкцією	Рідини у пробірку наливайте не над партою	Реактиву наливайте не менше половини пробірки

 виграшний шлях – речовини, що містять елементи з постійною валентністю І

CrO	K2S	CaH2
PH3	MgCl2	AlF3
Cu2O	N2O	NaBr

         Естафета

         Учнів розділяють по групам – групу складають учні, що сидять один за одним. Першому учню (тому, що сидить за першою або останньою партою) видається листок із завданням. Завдання виконуються по черзі поки всі учні з групи не будуть задіяні.

         Інша форма виконання – учні по черзі виходять до дошки, де і виконують свою частину роботи.

Завдання: за положенням в таблиці визначити елемент.

                                                                        

1) 3 період, V група, головна підгрупа                         

2) 5 період, VII група, побічна підгрупа                             

3) 2 період, I група, головна підгрупа                                

4) 4 період, III група, головна підгрупа                             

5) 1 період, VIII група, головна підгрупа                                    

6) 4 період, IV група, побічна підгрупа

Завдання: вставити в рівняння хімічних реакцій пропущені формули і підібрати коефіцієнти:

Варіант 1                              Варіант 2                             Варіант 3

1) … + Cl₂ = HCl                  1) S + … = SO₂                     1) Al + … = Al₂S₃

2) Al + … = Al₂O₃                2) … + O₂ = P₂O₅                  2) N₂ + … = NH₃

3) … + O₂ = Ag₂O                3) HgO = Hg + …                  3) … + O₂ = CuO

4) H₂ + … = H₂O                  4) … + Br₂ = AlBr₃                4) Fe + … = Fe₂O₃

5) Fe + … = FeS                   5) Ca + … = CaO                  5) … + S = BaS

6) … + Br₂ = CrBr₃              6) … + P = Ba₃P₂                   6) Au₂O₃ = Au + …

         «Хімічні перегони»

         Учнів поділяють на групи. Кожній з них видаються завдання однакового спрямування і складності. Групи починають змагання одночасно і перемагає та команда, яка першою закінчить обрахунки.

Наприклад:

Картка 1

1. Складіть рівняння реакцій горіння простих речовин: сірки, фосфору, вугілля.

2. Напишіть рівняння реакцій горіння складних речовин: сірководню H₂S; етилену С₂Н₄.

3. у якому з оксидів Фосфору – Р₂О₃ чи Р₂О₅ – масова частка Оксигену більша?

4. Яка кількість речовини кисню необхідна для одержання 0,5 моль сульфур(IV) оксиду?

Картка 2

1. Складіть рівняння реакцій горіння простих речовин: магнію, заліза, кремнію.

2. Напишіть рівняння реакцій горіння складних речовин: сірковуглецю CS₂; ацетилену С₂Н₂.

3. у якому з оксидів Нітрогену – NО₂ чи N₂О₅ – масова частка Оксигену більша?

4. Яка кількість речовини кисню необхідна для одержання 0,5 моль карбон(IV) оксиду?

Проектні технології на уроках хімії

   Випускник сучасної школи зацікавлений в одержанні знань, які потрібні для успішної інтеграції в суспільство і адаптації в ньому. Тому метою шкільної освіти сьогодні є максимально можлива соціалізація випускників. Одним зі шляхів її реалізації є відхід від класичного формування знань і навичок і перехід до ідеології розвитку на основі особистісно орієнтованої моделі освіти, у якій дослідні, творчі методи навчання відіграють провідну роль.

   Альтернативою традиційним методом навчання може бути метод проектів. Цей метод не можна назвати принципово новим, адже істинні інновації в галузі педагогіки – явище надзвичайно рідкісне.

   Метод проектів завжди орієнтований на самостійну роботу учнів – індивідуальну, групову, парну, яку діти виконують протягом певного часу. Цей метод органічно поєднується з груповим підходом до навчання. Якщо говорити про метод проектів як педагогічну технологію, то вона включає в себе сукупність дослідницьких, пошукових, проблемних методів, творчих за своєю суттю.

   Метод проектів виник у 20-х роках минулого століття в США. Його називали ще методом проблем. Засновником методу проектів вважається американський педагог В. Кілпатрик. Він проголосив головним завданням школи «виховання вільних громадян», яке має складатися з «системи цільових проектів». Саме В. Кілпатрик втілив гуманістичну ідею вільного виховання у відносно структурованій системі навчання.

   Процес навчання таким чином зводився до ланцюга проблемних ситуацій, що провокувалися безпосередніми подразниками – своєрідними джерелами пізнання і предметами побуту, живої природи, технічними пристроями, казками тощо.

   В. Кілпатрик виокремив чотири типи шкільних проектів:

І. Втілення ідеї (або плану) в зовнішню форму (побудувати човен, написати листа, розіграти п’єсу).

ІІ. Отримання естетичної насолоди (слухати цікаву розповідь чи виконання симфонії, милуватися картиною).

ІІІ. Подолання інтелектуальної перепони (дізнатися, чи не випаде сьогодні роса; визначити, чому Нью-Йорк переріс Філадельфію).

IV. Здобуття нових знань та досвіду (навчитися писати відповідно до 14 ступеня шкали Торндайка, вивчити французькі неправильні дієслова).

   Проект – сукупність певних дій, документів, текстів для створення реального об’єкта, предмета, створення різного роду теоретичного продукту.

   В основі методу проектів лежить розвиток пізнавальних навичок учнів, умінь самостійно конструювати свої знання, орієнтуватися в інформаційному просторі, розвиток критичного мислення. Цей метод завжди орієнтований на розв’язання деякої проблеми, яка передбачає, з одного боку, використання різноманітних методів, засобів навчання, а з іншого – інтегрування знань, умінь з різних галузей науки, техніки, технології, творчих галузей. Результати виконання проектів повинні бути «відчутними», тобто якщо це теоретична проблема, то має бути конкретне її розв’язання, якщо практична – конкретний результат, готовий до впровадження.

Вимоги до проектів та основні принципи проектування:

1. Наявність значущої в дослідницькому, творчому плані проблеми (задачі), яка вимагає інтегрованого знання, дослідницького пошуку для її розв’язування.

2. Практична, теоретична, пізнавальна значущість передбачуваних результатів.

3. Самостійна (індивідуальна, парна, групова) діяльність учнів.

4. Визначення кінцевих цілей спільних (індивідуальних) проектів.

5. Визначення базових знань з різних галузей, необхідних для роботи над проектом.

6. Структурування змістової частини проекту (із зазначенням поетапних результатів).

7. Використання дослідницьких методів: визначення проблеми, задач дослідження, які випливають із пропонованих методів, які випливають із пропонованих методів, націлених на розв’язування проблем, обговорення методів дослідження, оформлення кінцевих результатів, аналіз отриманих даних, підбиття підсумків, коригування, висновки (використання в ході спільного дослідження методу «мозкової атаки», «круглого стола», статистичних методів, творчих звітів, перегляду тощо).

8. Результати виконаних проектів повинні бути матеріальними, тобто оформлені певним чином (відеофільм, альбом, бортжурнал «подорожей», комп’ютерна газета, альманах тощо).

   Процес роботи за методом проектів складається з кількох основних етапів, назви і зміст яких дещо відрізняється у різних авторів.

   Якщо узагальнити історичний досвід розробки методу проектів, то можна виділити такі основні його етапи:

Вибір теми. Учні пропонують теми, а вчитель допомагає їм вибрати одну з них. Якщо проводиться перший проект у даному класі, то цей пункт опускається.

Визначення мети. Вчитель допомагає учням визначити найактуальніші і водночас посильні для учнів завдання на певний проміжок часу.

Розробка проекту-плану діяльності для досягнення визначеної мети. На цьому етапі відбувається вибір методів і засобів для роботи над проектом, наприклад експеримент, інтерв’ю, соціологічне опитування, вивчення літератури, пошук інформації.

Виконання проекту. Конкретна практична робота або низка практичних кроків до поставленої мети. Час виконання і термін проміжного контролю визначається вчителем.

Підбиття підсумків або презентація проекту проводяться як під час уроку, так і в позаурочний час.

Сьогодні пропонується кілька варіантів класифікації проектів, а саме:

- за складом учасників (колективні, малі, індивідуальні);

- за метою спрямування (продуктивні, пізнавальні, самовиховання, розважально-ігрові, творчі);

- за тематикою;

- за терміном реалізації тощо.

   Вибір тематики проектів необмежений: учитель пропонує тему відповідно до навчального плану. Учні самі обирають теми проектів, особливо для позаурочної діяльності.

   Для виконання на уроках хімії найбільш придатні такі проекти:

1. Дослідницькі проекти.

Потребують добре продуманої структури, актуальності предмета дослідження, відповідних експериментальних і дослідницьких робіт, методів обробки інформації. Структура їх наближена до істинного дослідження. Цей тип проектів пов'язаний з аргументацією актуальності теми, формулюванням проблеми дослідження, зазначенням джерел інформації, висуванням гіпотез і обговоренням отриманих даних, оформленням результатів досліджень.

2. Рольові або ігрові проекти.

У таких проектах структура тільки окреслюється і залишається відкритою до завершення роботи. Учасники виконують ролі, обумовлені змістом і характером проекту – це можуть бути учасники виробничого процесу: науковці, технологи, інженери з охорони праці і т. ін. ступінь творчості тут дуже високий, результати виявляються тільки після завершення проекту.

3. Інформаційні проекти.

Спрямовані на збір інформації про певний об’єкт, явище, їх аналіз і узагальнення фактів. Структура такого проекту може бути визначена планом:

1) мета проекту, його актуальність;

2) джерела інформації (літературні, засоби масової інформації, бази даних, анкетування, «Мозкова атака»);

3) обробка інформації (аналіз, узагальнення, зіставлення з відомими фактами, аргументовані висновки);

4) результат-презентація.

4. Прикладні проекти.

Відрізняються чітко продуманим результатом діяльності учнів, орієнтованим на соціальні інтереси самих учнів (логічне пояснення структури періодичної системи, пояснення явища радіоактивності, значення окисно-відновних реакцій).

   На уроках хімії доцільно використовувати короткотермінові проекти, які можна опрацювати на двох-трьох уроках з предмета, використовуючи знання з інших предметів (математика, фізика, біологія, географія).

   Реалізація методу проектів на практиці веде до зміни позиції вчителя. Із носія готових знань він перетворюється на організатора пізнавальної діяльності своїх учнів. Змінюється психологічний клімат у класі, оскільки вчителеві доводиться переорієнтовувати свою навчально-виховну роботу і роботу учнів на різноманітні види самостійної діяльності, на пріоритет діяльності пошукового, дослідницького, творчого характеру.

Параметри оцінювання проекту:

1. Значущість і актуальність проблеми, адекватність темі, що вивчається.

2. Коректність методів досліджень і обробки даних.

3. Активність кожного учасника відповідно до його індивідуальних можливостей.

4. Колективний характер рішень.

5. Характер спілкування, взаємодопомоги, взаємодоповнення учасників проекту.

6. Залучення знань з інших предметів.

7. Уміння аргументувати свої висновки.

8. Естетика оформлення результатів.

9. Уміння відповідати на запитання опонентів, лаконічність і аргументованість кожного виступу.

   Проекти органічно вписуються в навчальний процес або виконуються в позаурочний час. Метод проектів як метод навчання відповідає основним положенням системи освіти: формує критичне і творче мислення як пріоритетні напрями інтелектуального розвитку людини. Критичне мислення сприяє розвитку таких навичок: аналіз інформації, відбір і порівняння фактів, встановлення асоціацій з вивченими явищами, фактами, самостійність, логічна побудова доказів, систематизація результатів.

   Метод проектів сприяє формуванню всіх перерахованих вище інтелектуальних умінь критичного і творчого мислення. Колективна та індивідуальна робота над тією чи іншою проблемою, яка має на меті не тільки розв’язати і довести правильність розв’язку певної проблеми, а й показати результат своєї діяльності як певний продукт, передбачає необхідність використовувати у різні моменти пізнавальної, експериментальної творчої діяльності сукупність перелічених вище навичок. Усі ці навички потрібно формувати. Для цього і використовується метод проектів.

Приклади використання методу проектів на уроках хімії

Короткотривалий прикладний проект (відрізняється чітко продуманим результатом діяльності учнів, орієнтованим на соціальні інтереси самих учнів) «Типи розрахункових задач з теми “Розчини” та методи їх розв’язання»

1. Організація класу. Учні працюють у 5 групах:

- група хіміків-технологів харчової промисловості;

- група агрохіміків;

- група лікарів;

- група фармацевтів;

- група вчених-хіміків.

2. Вибір проблеми, яка була б достатньо складною й одночасно доступною та зрозумілою кожному учневі – використовуючи набуті знання, вміння і навички з теми, перед учнями ставиться проблема: скласти умову задачі з теми «Розчини» відповідно до «фаху групи» і запропонувати методи розв’язання.

3. Вибір об’єкта дослідження.

«Мозкова атака»:

·        З яких компонентів складається розчин?

·        Які кількісні характеристики розчинів ви знаєте?

·        Що таке масова частка розчиненої речовини?

·        Що таке молярна концентрація розчину?

4. Вибір предмета дослідження (пояснення вчителя, обговорення необхідних питань, у групах). Кожній групі пропонується навести приклади розчинів, які використовуються в їх галузі.

5. Виконання проекту. Кожна група складає умову задачі прикладного характеру відповідно до «фаху групи» і пропонує варіанти її розв’язання.

(Наприклад, група хіміків-технологів складає умову задачі на приготування розчинів, які використовуються в харчовій промисловості (розчини солі, цукру, оцту та ін..).

   Група агрохіміків готує умову задачі на приготування розчину, який використовується в сільському господарстві (розчин мідного купоросу та ін..), умова може бути ускладнена тим, що використовується кристалогідрат.

   Група лікарів готує умову задачі з використанням розчинів, які застосовуються в медицині (розчин спирту, фізіологічний розчин). Учням пропонується скласти умову задачі на розведення розчину водою.

   Група фармацевтів складає умову задачі на змішування розчинів. Це можуть бути розчини глюкози.

   Групі хіміків-науковців пропонується скласти комбіновану задачу з елементами задач на розчини).

   Учні самі обирають предмет дослідження (тобто конкретний розчин), можуть враховувати пропозиції учителя. Вони пропонують один або декілька методів розв’язання.

6. Захист власних ідей. Представники кожної групи презентують свою задачу, а решта записує їх умови.

   Умови цих задач – домашнє завдання учнів на наступний урок.

7. Завершення проекту (передбачено на наступний урок).

   Домашнє завдання на наступному уроці будуть перевіряти автори задач. Вони можуть погоджуватись з наданим розв’язком, коригувати його або пропонувати свій розв’язок.

   Учнями класу може визначитись краща задача.

Проект «Життя та наукова діяльність Д. І. Менделєєва»

Учасники проекту: учні 8 класу.

Тип проекту: пошуково-творчий.

Термін роботи: 2 місяці.

1. Актуальність проекту. В основі проекту лежать інтереси учнів. Участь у проекті забезпечує вміння розв’язувати значущі в дослідницькому та творчому плані проблеми, що потребує інтегрованих знань і дослідницького пошуку.

2. Мета і завдання проекту:

- дослідити життя і наукову діяльність Д.І.Менделєєва.

- розвивати вміння учнів будувати промову, виступати перед аудиторією, чітко пояснювати результати досліджень.

- удосконалювати вміння ефективно використовувати засоби електронних комунікацій.

3. План роботи над проектом:

- постановка проблеми.

- ознайомлення учнів із суттю проекту та основними етапами його реалізації.

- робота з інформаційними ресурсами.

- звіти творчих груп.

- презентація проекту.

4. Структура проекту

Ключове питання: У чому універсальність таланту Д.І.Менделєєва?

Тематичні питання: а) з’ясувати умови, в яких формувався характер і розвивався талант великого вченого; б) наукові відкриття Дмитра Івановича Менделєєва; в) увічнення пам’яті Д.І Менделєєва.

5. Очікувані результати:

- вироблення в учнів умінь працювати з додатковою літературою, систематизувати матеріал, робити висновки.

- удосконалення вмінь готувати доповіді й виступати з ними.

- розвиток умінь працювати в команді.